Бертран Рассел. Самогубство Розуму

02/01/2013 § Залишити коментар

Нижче наведений переклад з російської огляду та аналізу двох праць видатного філософа, логіка та математика Бертрана Рассела, присвячених релігійності в теорії та практиці більшовиків. Оригінал статті: Рыклин, Михаил. “Бертран Рассел. Самоубийство разума.” В Коммунизм как религия: Интеллектуалы и Октябрьская революция, 136. М.: Новое литературное обозрение, 2009.

Бертран Рассел. Самогубство Розуму

Філософ, логік і математик Бертран Рассел разом з делегацією англійських профспілок відвідав Росію в 1920 році, за два роки до того, як вона перетворилась на Радянський Союз. Жовтневий переворот здався йому подією навіть більш значною, аніж Французька революція. Звільнити людину від прокляття праці заради прибутку, повернути їй гідність не коштів, а цілі, вважав він, — велика задача. Не сумнівався філософ — що теж відповідало духу часу — також в швидкому кінці капіталізму, ладу, до основ враженого великої війною.

Але, схвалюючи цілі більшовиків, він відмовився визнати науковими їхні уявлення про історію (особливо про її подолання за допомогою пізнання її власних законів). Вихований в атмосфері наукових дискусій, прихильний духу терпимості, що надихав їх, відданий ліберальним цінностям, Рассел був неприємно здивований атмосферою фанатизму і нетерпимості, яка панувала в таборі більшовиків. За домаганням на пізнання законів історії, на ексклюзивне представництво від імені розуму він швидко розгледів нову релігію. Свої враження від зустрічі з Леніним він резюмував у наступному пасажі: «…Він справив на мене враження вкрай самовпевненого, непохитного ортодокса. Його сила корениться в непохитній вірі — релігійній віри в Євангелія від Маркса, яка займає те ж місце, що і віра християнських мучеників в Царство Небесне … Можливо, любов до свободи несумісна з вірою в існування панацеї від усіх людських бід … Я приїхав в Росію комуністом, але спілкування з тими, у кого немає сумнівів, тисячократно посилило мої власні сумніви — не в самому комунізмі, але в розумності настільки безрозсудною прихильності символу віри, що заради нього люди готові множити без кінця негаразди, страждання, злидні»[Рассел 1991, 24].

Захоплення великим завданням, поставленим Жовтневою революцією, не завадило скептично налаштованому англійцю побачити за її лаштунками виклик, кинутий розуму молодою фанатичною вірою. Він кілька разів порівнює більшовизм з ісламом часів розквіту: обидві релігії, на думку філософа, «практичні, соціальні, неспірітуальні, орієнтовані на завоювання панування в цьому світі … Що магометанство зробило для арабів, то більшовизм може зробити для росіян»[Рассел 1991, 6]. Те, що в ісламі є наслідком послідовного монотеїзму, випливає в більшовизмі з не менш послідовного атеїзму. Саме атеїзм робить прихильників Леніна войовничо-релігійними людьми, нетерпимими до всякої іншої віри. На авторитет засновників свого вчення, харизму вождя і партійні рішення більшовики спираються так само, як раніше мусульмани спиралися на авторитет Пророка і Коран. Англійський філософ засумнівався, що, як і іслам, нова релігія здатна протистояти спокусам «світу цього»1. Послання більшовизму універсально, він здійснюватиме експорт революції в інші країни, як колись їх силою зброї підкорював іслам.

В очах Рассела цілісність, своєрідний холізм комунізму, відсутність в ньому світоглядних лакун, наявність відповідей на всі питання, непримиренне ставлення до будь-яких (навіть самим на перший погляд сумлінним) опонентів, готовність для досягнення величної мети застосовувати насильницькі засоби, войовничий атеїзм — ознаки не наукового (вільного), а релігійного (невільного) ставлення до світу. У своїй брошурі він зробив спробу розчленування комуністичної доктрини на складові частини, об’єднані, на його думку, в єдине ціле довільно. Так, матеріалістична концепція історії і філософський матеріалізм, вважає він, — вчення принципово різні. Якщо перше в якості наукової гіпотези піддається верифікації на конкретних прикладах і володіє відносною істиною (яку комуністи довільно перетворюють в абсолютну), то філософський матеріалізм (переконання в універсальній залежності психічного виміру від фізичного) експериментальній перевірці не піддається в принципі і приймається на віру. Радикальний атеїзм більшовиків спирається насамперед не на історичний, а на філософський матеріалізм, тобто є продуктом віри, явищем недовідним і незаперечним. Політична практика, заснована на вірі, особливо якщо остання виряджається в тогу науковості, приречена на фанатизм і застосування насильства, що здатні скомпрометувати велику мету.

Рассел однозначно відмовляє більшовизму в статусі наукової теорії: «Соціальний феномен більшовизму слід розглядати як якусь релігію, а не просто політичний рух. Можливі два різних, так само важливих ставлення до світу — релігійне і наукове. Наукове ставлення базується на досвіді і поступовості, будується на доказах за, а не навпаки …

Під релігією я розумію сукупність переконань, прийнятих як догма, які панують над ходом життя; при цьому вони ігнорують очевидність або протистоять їй; вони впроваджуються з опорою на емоційні і авторитарні засоби, але не на розум. За цим визначенням, більшовизм є релігією: його догми далеко осторонь від очевидності або суперечать їй … Ті, хто приймає більшовизм, стають несприйнятливими до доказів науки і коять інтелектуальне самогубство»[Рассел 1991, 65].

Навіть якщо всі марксистські доктрини були би вірні, заборона, що накладається на їх вільне дослідження та обговорення виводила би їх за межі науки. Догматика більшовизму така ж небезпечна для свободи наукового дослідження, як і теологія римо-католицької церкви, а політична практика, що випливає з неї, ґрунтується не на затвердження нового, а на фанатичному запереченні та викоріненні старого. Якщо ми насправді хочемо побудувати комуністичне суспільство, основним рушійним мотивом наших дій не може бути ненависть до капіталізму; енергійно знищувати зло ще не означає насаджувати добро. Справжній комунізм, по Расселу, переможе в країні, що процвітає, громадян якої (і притому не з допомогою насильства, а розумними аргументами) вдасться переконати, що існує щось краще, більш суттєве для людини, ніж матеріальний добробут. Так, капіталізм приречений, але з цього не випливає, що однією ненависті до нього досить для заснування нового соціального порядку. У всякому разі, його навряд чи побудує фанатичне меншість, що спирається на насильство у вщент розореній війною країні.

Суспільство загальної людяності не можна побудувати нелюдськими методами; мета в такому випадку неминуче стає жертвою обраних для її досягнення засобів. Оголосивши війну не на життя, а на смерть одній порочній людській пристрасті — прагненню до наживи, — більшовики, по Расселу, надзвичайно зміцнили іншу, іще небезпечнішу властивість людської природи — інстинкт влади, — і на третьому році революції він вже дає про себе знати і заважає встановленню соціальної справедливості. «Марксисти, — пише філософ, — ніколи не усвідомлювали, що жадоба влади є таким же сильним спонукальним мотивом, як і пристрасть до наживи»[Рассел 1991, 77].

Енергії більшовикам не позичати, їх мета піднесена і універсальна, але, на жаль, її не можна втілити насильницькими методами у відсталій країні.

Брошура Рассела «Практика і теорія більшовизму», що побачила світ у 1920 році, служила мовчазним докором авторам, які через десятиліття стверджували, що розгадати загадку комуністичного сфінкса в їх час було неможливо через історичній безпрецедентність того, що відбувалось, відсутність досвіду дослідження екстремальних явищ, браку інформації і т. д. За два роки до народження СРСР англійський філософ передбачив поразку старих більшовиків від людей, що долучились до революції після її перемоги2, протистояння СРСР і США3, виникнення соціальної нерівності. Така проникливість стала можливою тому, що він належав до англосаксонської філософської традиції, що спирається на експериментальну науку, підозрілу до будь-якого холізму і широких узагальнень, а тим більше до спроб покласти подібні узагальнення в основу політичної практики. Це дозволило філософу не втратити голову перед обличчям революційного апокаліпсису. Співчуття до цілей експерименту не засліпило його у відношенні до застосовуваних методів, а симпатія до деяких ідей (наприклад, до матеріалістичного розуміння історії) не завадила встановити релігійну генеалогію інших ідей. На відміну від величезної більшості шанувальників революції, Рассел навідріз відмовився принести свій розум в жертву цілі, піднесеність якої не заперечував. Він явно ставив собі за обов’язок збереження критичного духу за будь-яких обставин. Та й важко вимагати від людини, яка вважала Христа менш досконалою особистістю, аніж Сократа[Рассел 1987, 109], схилити коліна перед Леніним і не побачити плям на сонці більшовизму. Наука не знає остаточних істин, в ній все схильне обговоренню і спростуванню, будь теорії відведено певний термін життя — ось істини, на які спирався Рассел.

У зовсім іншому кліматі живе когорта переконаних людей, що вирішили втілити свої ідеали за всяку ціну. Для них неможливе будь-яке обговорення адекватності застосовуваних засобів проголошеним цілям; перед обличчям ворожого оточення вони дотримуються глибокої конспірації. Через рік після візиту Рассела за ініціативою Леніна у ВКП (б) буде заборонена фракційна боротьба і остаточно запанує атмосфера взаємної підозри.

Рассел не заперечував ефективності більшовицьких методів індустріалізації відсталої, аграрної країни за багато років до того, як вони були на практиці застосовані Сталіним, але це не завадило йому визнати, що як вихід за межі історії «комуністичний експеримент зазнав невдачі»[Рассел 1991, 97]. Основну причину невдачі він приписав більшовицькому світогляду, в основі якого лежала переконаність у тому, що людську природу можна радикально перетворити за допомогою насильства. Насильство може сприяти прискореній індустріалізації Росії, але воно не в силах поліпшити природу людини або створити щасливіший світ. Більш того, швидше за все, з його допомогою буде досягнуто протилежного результату. Комунізм досягне своїх справжніх цілей лише в країнах, для громадян яких насильницькі методи неприйнятні, і його основною зброєю буде не поневолення, а переконання. «Щоб комунізм мав хороші шанси на успіх, — повторює Рассел, — його слід встановлювати у країні що процвітає. Однак країну, що процвітає, не так просто спонукати до дії закликами до ненависті і загального повстання, висунутими Інтернаціоналом … треба робити наголос швидше на надію, ніж на відчай, і показувати, що перехід до комунізму можливий без катастрофічного погіршення рівня добробуту»[Рассел 1991,105]. Хоча в цих міркуваннях англійського філософа, як і в прогнозі Марксом перемоги комунізму в найбільш розвинених в промисловому відношенні країнах, є логіка, на папері удавана чарівною, верифікувати цю гіпотезу ми не можемо — з тієї простої причини, що не можна привести жодного випадку такої перемоги. Комунізм залишився перш за все релігійної ідеєю, сподіванням, а не економічно максимально ефективним і разом з тим найбільш гуманним суспільним ладом.

Це добре зрозумів співвітчизник Рассела відомий економіст Джон Кейнс. «Коли студенти-першокурсники Кембриджа відправляються в обов’язкову подорож на святу землю більшовизму, хіба вони відчувають розчарування, побачивши що там панують злидні? Зовсім ні! Адже вони за цим туди і поїхали»[Фюре 1998, 183]. Секрет «майже непереборної чарівності» комунізму лежить не в області економіки, а в релігійно-моральній сфері. Прочани стягуються в СРСР, аби на власні очі побачити не найбільш квітучий світ, а світ, де немає гонитви за прибутком, де на основі експропріації засобів виробництва здійснюється, як їм здається, вищий моральний ідеал. Їм, зазвичай, і невтямки, що за фасадом усуспільнених засобів виробництва ховається безпрецедентна концентрація влади в руках меншості, ворожій не лише парламентаризму, але будь-якій легальній, тобто такій, що спирається на закон, формі правління.

Бертран Рассел зрозумів, що інстинкт влади лежить глибше прагнення до наживи, що без рівності в доступі до влади панівний клас завжди знайде засоби, зберігаючи ілюзію рівності, створити для себе значні переваги. Первородний гріх більшовизму він угледів в розриві з розумом, в догматичному прийнятті на віру великого числа недовідних і незаперечних постулатів, у створенні навколо єретиків атмосфери нетерпимості. «Релігійна віра тим і відрізняється від наукової теорії, що хоче звістити вічну і абсолютно достовірну істину, в той час як наука завжди здогадна, — читаємо в книзі Рассела «Релігія і наука», — сам її метод не допускає повного і остаточного доказу»[Рассел 1987, 135]. Зіткнення з революційним досвідом не примусив англійського філософа відмовитися від наукової установки на користь більш емоційною релігійної. Природно, він хотів, щоб комунізм зародився в прозоріших і гуманніших обставинах і ґрунтувався на переконанні, але він не зміг пояснити, що змусить заможних людей у ​​нього повірити і як просте поліпшення старого світу створить новий. У відриві від релігійної установки комунізм не працює, за природою своєю він не може витікати з орієнтованого на пізнання розуму. Він зароджується і вмирає в стихії віри.

Більшовики мають рацію: революцію не можна зробити, не приносячи в жертву розум, навіть якщо вона робиться від імені розуму. Рассел також правий: комунізм неможливо побудувати насильницькими методами. Однак пропонована ним альтернатива (побудова комунізму в країні, що процвітає) не виглядає реалістичною. Жовтнева революція не сп’яніла автора «Практики та теорії більшовизму»; він спостерігав її перебіг наче ззовні. Тверезій людині дії сп’янілих бачаться надмірними. Навіть їхні найближчі наслідки, не кажучи вже про віддалені, жахають її. Сп’яненим же, навпаки, дивними здаються судження тверезої людини про їхні вчинки. Для них ці вчинки незначні; стан перманентного сп’яніння дозволяє їм бачити тільки високу мету. Вони думають, що їхні дії не мають іншої логіки, ніж логіка цілі, піднесений характер якої не заперечує і Рассел. Люди, які перебувають в настільки різних станах, позбавлені можливості розуміти один одного. Аргументи скептика в кращому випадку переконають онуків революціонерів, та й те, в тому випадку, якщо згубні наслідки революції відіб’ються на їх долю.

Висновок філософа передбачуваний: «Я змушений відкинути більшовизм з двох причин: по-перше, тому що ціна, яку має заплатити людство за досягнення комунізму більшовицькими методами, більш ніж жахлива, по-друге, я не переконаний, що навіть такою ціною можна досягти результату, якого прагнуть більшовики»[Рассел 1991, 89].

З цим вердиктом важко не погодитися. Проблема, однак, в іншому: якщо більшовизм є насамперед релігією, то чи може релігійний ідеал в принципі бути реалізований засобами розуму? Чим у цьому сенсі комуністичний ідеал відрізняється від християнського, щодо якого Рассел виявляв куди більший скептицизм?4

Те, що в своїй брошурі скептичний філософ запропонував альтернативний проект побудови комунізму, такий же знак часу, як і Жовтнева революція. В очах Рассела комунізм, на відміну від християнства, не був винятковим надбанням віри, в ньому жила залишкова науковість, що дозволяє сформулювати умови його автентичної реалізації. І нехай умови ці виявилися нездійсненними, сама потреба реалізації комуністичної утопії симптоматична.

У брошурі «Чому я не християнин» Рассел оголосив «християнську релігію у своїй церковній організації … головним ворогом морального прогресу в світі»[Рассел 1987, 110], у більшовизмі ж він засудив неадекватні методи здійснення піднесеного ідеалу, який слід тим не менше спробувати здійснити іншими, гуманнішими методами.

Примітки

  1. Мається на увазі спокуса Христа в пустелі владою «над царствами світу цього і славою їх» (Євангеліє від Матвія, 4:8).
  2. «І як Алі був скинутий політиками, які підтримали Пророка (Мохаммеда. — М. Р.) тільки після його успіху, — зауважує Рассел, — так і справжні комуністи можуть бути скинуті тими, хто тільки зараз гуртується навколо більшовиків»[Рассел 1991, 66]. У 1937-1938 роках ці слова виявилися пророчими: стара ленінська гвардія була знищена людьми Сталіна, які переважно долучились до революції вже після її перемоги.
  3. У випадку комуністичної експансії, стверджував англійський філософ, «відчайдушний конфлікт з Америкою» неминучий[Рассел 1991, 66].
  4. «Вся концепція бога є концепцією, перейнятої від древніх східних деспотій. Це концепція, абсолютно недостойна вільних людей»[Рассел 1987, 112].

Література

  • Рассел, Бертран. Почему я Не Християнин. М.: Политиздат, 1987.
  • ———. Теория и Практика Большевизма. М.: Наука, 1991. переклад англ. видання: Russel, Bertrand. The Practice and Theory of Bolshevism. L.: George Allen and Unwin LTD, 1920.
  • Фюре, Ф. Прошлое Одной Иллюзии. М.: Ad Marginem, 1998.
Advertisements

Tagged: , , ,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

What’s this?

You are currently reading Бертран Рассел. Самогубство Розуму at Коментарі.

meta

%d блогерам подобається це: