Рецензія на статтю Івана Франка «Що таке поступ»

17/07/2012 § Залишити коментар

“Що таке поступ, у чім його шукати, чи є чого ним тішитися або, може журитися?”. Це початок статті Івана Яковича Франка “Що таке поступ” (1903). Франко як соціолог невідомий широкому загалу. Франко відомий як поет і письменник, менше як культуролог, етнограф і перекладач. Ця стаття стала для мене несподіваним і приємним відкриттям світу соціологічних і філософських думок І. Франка Досліджуючи людський прогрес (в термінології автора – поступ), Франко – соціолог і науковець використовує силу письменницького слова, але наукове не замінює белетристикою. Стаття “Що таке поступ” є культурологічною, історичною і соціологічною водночас. Джерело реферату.

П’ятдесят сторінок статті — результат впливу, переосмислення і синтезу ідей, які оточували європейця початку XX сторіччя: ідеї прогресу в суспільствознавстві, появи численних рухів і партій, поширення утопічних і радикальних ідеологій та суперечок щодо теоретичних моделей розвитку суспільства в майбутньому.

Франко аналізує кілька таких найвпливовіших і взаємосуперечливих поглядів (органіцизм Спенсера, дарвінізм щодо пояснення процесу поступу, анархізм – як метод зробити всіх щасливим без примусу влади, ідеї Льва Толстого (непротивлення злу і християнські заповіти), соціалістичні утопії Т. Мора і Кампанелли, комунізм Енгельса і Маркса). В статті автор користується знаменитим виразом Аристотеля, про людину як суспільну істоту — “громадського звіра”. Ідеями Гоббса щодо суспільного договору і Руссо про природне право.

Франко порівнює пошуки цієї єдино вірної системи розподілу праці за якої усі були би щасливі, з пошуками ліків від усіх хвороб – панацеї. І жодна з теорій повністю не задовольнить всі вимоги, не стане панацею яка вилікує всі хвороби людства.

Перша частина статті – це культурологічне і Історичне дослідження еволюції людства, розгляд розвитку “порядків між людьми”, які не є “зроду вічними і незмінними”. “… Чоловік протягом довгих тисяч років виробився з того, що пізнав пожиток огню. Від тої пори можна починати його історію” далі автор подає короткий опис “найстаршої доби людського життя – доби лупаного або кресаного каменю”, далі, хронологічно слідує “доба гладженого або точеного каменю”. “Поволі починають показуватись сліди нової культури: чоловік винаходить метал… Коли чоловік заволодів металами, сталася можливою цивілізація.” Метод історизму у соціологічному дослідженні для Франка – один з найважливіших, поряд з методом аналогії, паралелі і пошуку відмінностей між явищами, які досліджуються. Метод порівняння прослідковується в дихотомії “дикун – освічена людина”. Тут Франко ставить питання: хто з них щасливіший – дикун у лісі, який вбиває звірів задля їжі, користується лише тим, що зробив сам, чи жебрак у великому місті., який “помирає з голоду серед куп хлібу, що його оточують”.

Дослідник наголошує на питанні: чи веде посту до добра? .”Все на світі змінюється і ніщо не стоїть на місці, але… чи змінюється на ліпше, чи на гірше?” “Поступ не все будує, але часто руйнує”. Тут Франко наводить приклади злиденних сіл по берегах Бугу і Прута, де зараз знаходять коштовні прикраси з золота, вироблені на цьому місці тисячоліття тому. Поступ знищив цивілізацію, які була тут раніше.

Далі автор робить висновки щодо характеру поступу:

  1. “Не весь людський рід поступає наперед. Той поступ не йде рівно, а якось хвилями”.
  2. “Поступ не держиться одного місця, а йде мов буря з одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту та занепад.” Зникають цивілізації Межиріччя, Єгипту, Греції, через громадянську нерівність (невільники на захоплених територіях складали більшість в імперії) розпадається Римська імперія, огнища поступу в Середні віки переміщуються до Італії, Франції, Англії, потім “головним двигуном поступу робиться океан”, Починається епоха географічних відкриттів і колонізації земель. Поступ стає пожежею, яка “спалює “дикі”, некультурні народи, вони, щезають з лиця землі, через те, що нe можуть присвоїти собі здобутків поступу… Вимирання, щезання непоступових людей іде тепер сто раз швидше, ніж йшло давніше”. Тут автор наводить приклади з історії колонізації Індії і Північної Америки (знищення корінного населення). Отже, “крутими дорогами ходить іноді поступ людський… він виростає на могилах”.

Друга частина статті (в моєму умовному поділі) – аналіз сучасних автору проблем історичного розвитку. Наступні етапи поступу, Франко розглядає з позиції поділу праці, коли вже людина споживає не лише те, що виробила сама (як це було при дикунстві), а. стає дедалі залежнішою від суспільства, “‘Чим далі поступав поділ праці, розвивалися відносини громади і держави, тим далі йшов поділ людей на версти.” З’являється верства “посередників між чоловіком і богом – це жерці, віщуни, лікарі, звіздарі”, яка трансформується до відомого нам духовного стану. Цікавою є еволюція станів за Франком: зі “стану духовного виробляється стан воєнний, із нього виходить шляхта, пани, що володіють землею і завойованими людьми”. В погляді автора на армію, як організацію з надзвичайно розвиненими складниками відчувається вплив ідей органіцизму Спенсера.

“Поділ праці веде до прискорення і вдосконалення праці. Винахід машини робить людську працю сто, тисячу разів швидшою легшою”. Отже, кроки поступу Нового часу: ремісництво, мануфактура, фабрики з машинами, “машина робиться панею, а чоловік … її слугою”. Машина стає силою, яка визначає х-р організації суспільних ін-тів (армія лише забезпечує функціонування машин, що вбивають).

“Тут постає головна проблема і суперечність поступу: “Людськість багатіє, а тисячі, мільйони стають бідними…” “Що це за поступ, що доводить людей до такого раю?”. “Нерівність між людьми ніколи не була більш як власне в наших часах, коли думки про рівність і демократію непохитно запанували в головах усіх освічених людей”

Іван Франко переходить власне до аналізу “думок про спосіб змінити несправедливість “.

Починає він з аналізу і критики анархістів, що своїми методами боротьби “скидаються більш на божевільних”, їх теорія і практика скасування влади і всі оновлення утопічного безвладдя суперечить здоровому глузду. Адже влада – це похідна, розподілу праці, а не навпаки, тому знищення влади при збереженні існуючого поділу пращ не буде мати наслідив.

Далі Франко розглядає ідеї покращення світу у послідовників Льва Толстого. Християнські засоби відчуження і непротивнення злу у толстовців –утопічні ідеали, які не зможуть нічого покращити на практиці. Закони еволюції біологічного світу сформовані Дарвіном на людський поступ перенесені бути не можуть, тому що “ненастанна боротьба” за виживання й право сильного на життя була властива людству на перших етапах розвитку, та і “хто ще то знає, чи так то дійсно було”. На думку Франка, людському поступу властиве “здруження людей, зливання у племена та держави”. Глибокому аналізу піддає Франко утопічні доктрини Мора, Кампанелли, Сен -Сімона і звичайно Маркса з Енгельсом, які вбачали корінь соціального зла в приватній власності і протиставляли цьому модель суспільства з спільною власністю і працею. Франко ставить питання: де кінчається спільне, колективне і починається власне, яких меж може сягнути комунізм. Деякі утопісти від комунізму взагалі пропонували скасувати інститут сім’ї, зробивши подружнє життя, виховання дітей справою колективу. А що буде, коли одні народи комунізм приймуть, а інші – ні? Суцільний контроль над всіма сторонами людського життя стали би величезним: тягарем в житті, кожної людини. “Народна держава стала би величезною народною тюрмою”. Така модель, втілена в життя, стала би ”великою завадою для дійсного поступу”. За 14 років до більшовицького перевороту Іван Франко розумів і прогнозував головні недоліки комуністичної моделі втіленої в життя.

На противагу згаданим вище теоріям, Франко бачить людський поступ в здруженні, єднанні, кооперації людей. Франко розумів, що поступ. – складний закономірний процес, який ніколи не стане завершеним. “Як буде виглядати будучий лад суспільства, – сього не можна нині сказати”, І однозначних теорій -ліків від всіх соціальних хвороб( панацеї) не винайдено. Люди ніколи не будуть абсолютно щасливі, тому поступ буде тривати. Завершує статтю Франко словами Й.Гете про головні двигуни історії – голод і любов, і додає, що розум в цьому ланцюгу з’явиться нескоро.

Іван Франко, Зібрання творів у п’ятдесяти томах, Видавництво “Наукова думка” – 1986, Том 45. с.300-349 Джерело реферату

Advertisements

Tagged: , ,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

What’s this?

You are currently reading Рецензія на статтю Івана Франка «Що таке поступ» at Коментарі.

meta

%d блогерам подобається це: