Маркс. Людина

20/06/2012 § Залишити коментар

Нижче наведений переклад 9 глави з книжки «Марксизм» американського дослідника Томаса Совела. Описана ним біографія Карла Маркса дещо відрізняється від стандартного, ідеалізованого і рафінованого засновника марксизму. Можна навіть сказати, що Томас Совел на стільки критично поставився до постаті ікони лівих, що описана ним біографія дискредитує ні тільки самого Маркса, а заснований ним рух взагалі.  Тим вона і цікава. Попередні 8 розділів книжки присвячені стислому огляду марксистського доробку. Наступна, 10 частина, присвячена теоретичному, практичному, і революційному спадку Карла Маркса. І якщо в цій частині читач дізнається про вражаючи вади особистості Маркса, його безпорадність, підступність, деспотичність, то в 10 розділі Томас Совел вщент розбиває його теоретичний і «науковий» спадок.

Thomas Sowell. Marxism. 9. Marx. The Man.

Глава 9 Маркс. Людина

Після століть поширення міфів та боротьби з цими міфами, обожнення та демонізації, важко уявити, що за всіма портретами та карикатурами на сторінках видань та плакатів, колись насправді існувала людина з плоті і крові на ім’я Карл Маркс. Ця людина народилась в маленькому німецькому місті Трір, в Рейнській області, в 1818 році, в триповерховому маєтку в престижному районі міста. Поруч з ним жив барон,[1] чотирирічній доньці якого судилося стати дружиною Карла Маркса. Свідоцтво про народження Маркса було підписане відомими мешканцями міста. Родина Марксів, як і сусіди та друзі, мали обслугу, майно, освіту, та місцеву популярність. Але на відміну від більшості своїх друзів і сусідів, Генріх Маркс та його дружина Генрієтта походять від довгого роду рабинів. Його брат був головним рабином міста, але вони цурались один одного, оскільки Генріх Маркс відмовився від віри своїх батьків.[2] Карл Маркс був хрещений лютеранином, і протягом всього свого життя він говорив про євреїв у третій особі і рідко привітно.

Маркс був третьою дитиною в родині та старшим сином, оскільки був другою дитиною, що вижила. Молодші брати і сестри народжувались щороку в наступні чотири роки, а потім ще двоє через два роки.[3] Батько був успішним адвокатом, також мав виноградники, і будинки, орендна плата з яких доповнювала його дохід. Він був людиною великої культури і прибічником політичного лібералізму. Син обожнював його, і в майбутньому часто розповідав власним дітям, хоча вони ніколи його не бачили. Мати Маркса була голландкою і розмовляла німецькою з сильним голландським акцентом. Вона була відданою домогосподаркою, і хоча син любив в дитинстві, вони скоро віддалились з його дорослішанням. Коли через багато років вона померла, Маркс не висловив жодного співчуття.[4]

Молодість

Карл Маркс зростав яскравою та розбещеною дитиною, він залякував своїх молодших сестер і дражнив однокласників саркастичними жартами, на додаток, розважав їх вигаданими історіями. Обличчя Маркса було смаглявого кольору, через що в останні роки отримав прізвисько «Мур», прізвисько, більш поширене за його справжнє ім’я серед найближчого оточення. Його сусід, барон фон Вестфален, проявив великий інтерес до Маркса в молодості, і добре освічений барон на частих прогулянках з Марксом обговорював твори Гомера, Шекспіра, Вольтера та інших великих письменників всіма мовами, якими володів барон.[5]

Потім Маркс вступив до університету Бонна, де навчався один рік. Там він був активним студентом, а також залюбки брав участь в пиятиках, безладах, та щонайменше в одній дуелі.[6] Батько перевів його до Берлінського університету, більшої та соліднішої установи. Але безвідповідальність, богемні звички і марнотратство, які Маркс продемонстрував у Бонні, продовжились і в Берліні, де він отримав декілька позовів за несплату боргів.[7] В листах батька можна прочитати розпач не тільки через здатність сина марнотратити, талант, який залишиться у нього на все життя, але і більш тривожну рису характеру — самозакоханість.[8] Один з багатьох віршів Маркса тих часів каже:

Тоді я ходитиму як непереможний бог
Крізь руїни світу
І, вкладаючи в слова потужну силу,
Відчуватиму себе рівним творцю.[9]

Вірші Маркса тих часів наскрізь пронизані темами руйнування, занепаду і жорстокості[10], два з них були надруковані в невеликому літературному журналі «Дикунські пісні» (Savage songs).[11] В цих творах не було нічого політичного. Маркс ще не звернув увагу в цьому напрямку. Він просто був, як зазначив один біограф: «людиною з особливою здатністю смакувати катастрофи».[12] Характеристика Маркса-студента його сучасником, зображує таку ж демонічну особистість, і знову не в політичному контексті:

Хто ж тут ходить сповнений рішучості?
Це темна форма з Тріра, звільнений монстр.
З самовпевненим кроком він товче землю ногами
І з люттю здіймає руки до небес
Так, наче він хоче схопити небесне склепіння і опустити його на землю.
Розлючено розмахує грізним кулаком,
Ніби тисячі чортів схопили його волосся.[13]

Простіше кажучи, гнівне апокаліптичне бачення було у Маркса ще до того, як капіталізм потрапив у центр його уваги.

Маркс вступив до університету в Берліні через кілька років після смерті найвідомішого професора з цього університету — Гегеля, посмертний вплив якого був навіть більшим, аніж за життя.[14] Маркс долучився до групи з назвою «младогегельянців», які були зайняті питанням філософії в цілому і релігії зокрема, чи, скоріше, атеїзмом, оскільки вони були радикальними критиками християнства. Вивчення формальних дисциплін Маркса не цікавило, він відвідав лише два курси в останні три роки в Берлінському університеті[15]. Маркс перетворився на «богемного студента, який розглядає університет як місце для розваг»[16], великою мірою він був самоучкою.[17] Смерть батька в 1838 році та тривалі стосунки з Женні фон Вестфален зрештою примусили його підготуватись до завершення навчання. Хоча Маркс вчився в Берлінському університеті, захищати докторський ступінь він вирішив в університеті Йени, відомому через слабші вимоги, як кузня дипломів.[18] Його докторська дисертація була присвячена стародавнім філософам-матеріалістам, Демокриту і Епікуру.

Початок кар’єри

В безплідних пошуках роботи Маркс потрапив у журналістику та став редактором Rheinische Zeitung, ліберальна газета, яка відповідала політичним поглядам Маркса в ті часи, як і середнього класу в Рейні в цілому. Під тиском цензури і репресій в Пруссії, лібералізм був небезпечною ідеологією, а завдяки Марксу газета стала гострішою та популярнішою.

Сучасники називали стиль його роботи «диктатурою Маркса»[19], такий саме стиль він демонстрував в усіх колективах, з якими був пов’язаний протягом життя. Інший сучасник описав його як «владну, поривчасту, пристрасну, повну безмежної самовпевненості» людину.[20] Маркс розпочав змагання умів з урядовими цензорами,[21] і, за іронією долі, намагався стримувати деяких з найрадикальніших авторів газети.[22] Серед них був і Мойсей Гесс, комуніст походженням з заможних прошарків суспільства, який приведе у комунізм іще одного нащадка багатіїв — Фрідріха Енгельса.[23] Маркс, проте, вигнав Хесса з газети за «приховане поширення на шпальтах комуністичних і соціалістичних догм, замаскованих під театральну критику».[24] Тільки після того, як Маркс пішов з посади редактора, аби врятувати газету від заборони, він розпочав дослідження, які нарешті приведуть його до комунізму.

Тоді ж, на початку 1840-х, Маркс рішучо розірвав стосунки зі своєю родиною. Тепер, після смерті батька, маєток мав годувати восьмерих, через це його мати не збиралась й надалі фінансово підтримувати вже дорослого сина, та ще й зі ступенем доктора філософії. Та Маркса геть не позбувся звички витрачатись понад міру і тому був сильно розлютився через відмову матері сплачувати його видатки. В листі другові він поскаржився: «хоча моя родина була досить заможною, родичі вирішили ускладнити моє життя, які тимчасово поставили мене в незручне становище».[25] Такі тимчасові труднощі стали неперервними протягом наступних чотирьох десятиліть в житті Маркса. Тим не менш, йому нарешті вдалось переконати аристократичну родину Вестфаленів дозволити одружитись на їхній донці, якій вже було 29 років, яка вірно чекала на нього протягом семи років.

Обидві родини сприймали цей шлюб без радості. Вінчання відбулось в 1843 році, але більша частина родин молодого подружжя його проігнорувала. Тим не менш, мати нареченої оплатила медовий місяць та подарувала невеличкий скарб із монет в міцній шухляді. Маркс і його наречена залишали скарб відкритим в готельних номерах та запрошували всіх охочих брати собі скільки їм треба. Скарб спорожнів ще до того, як вони повернулись додому[26], де вони прожили з матір’ю нареченої декілька місяців.

В жовтні 1843 р. Маркс та вже вагітна дружина переїздять до Парижа, де Маркс отримує роботу в щойноствореному двомовному журналі для читачів з Франції та Німеччини. Світ побачив один єдиний номер журналу. Маркс і редактор посварилися та розійшлися, залишивши Маркса в чужій країні без грошей. Друзі з Кельна терміново зібрали гроші та врятували молоде подружжя. Допомога друзів знадобиться родині Марксів ще не один раз. В Парижі Маркс почав дослідження, які привели його до комунізму. Крім того, він почав зустрічатися з іншими радикальними діячами тих часів, зокрема, з поетом Генріхом Гейне, російським анархістом Михайлом Бакуніним, і французьким письменником П’єром Жозефом Прудоном. Гейне та Маркса спочатку потоваришували, але згодом Гейне позбувся симпатій до Маркса через зарозумілість і догматизм останнього.[27] Потім Гейне назве паризьких радикалів, в тому числі Маркса, «зграєю безбожних, самопроголошених богів».[28] Серед цих радикалів був молодий німець, з яким Маркс вже колись зустрічався — Фрідріх Енгельс.

Співпраця з Енгельсом

Енгельс, на два роки молодший Маркса, народився у ще заможнішій родині, яка була співвласником фабрики в Німеччині та в Англії.[29] Його батько не був таким поблажливим, як батько Маркса, Енгельс в університеті не навчався, але був начитаний і середньому віці, вмів читати і писати майже двома десятками мов.[30] В сімнадцять років Енгельс був відправлений до Бремену для отримання досвіду роботи на родинній фабриці. Тут його «не перевантажували», він, врешті-решт, був сином власника, і відомо, що Енгельс пив пиво, курив сигари, читав вірші та листувався на робочому місці, а також полюбляв неквапливо обідати та відпочивати по обіді в гамаку.[31] Він також знайшов час для вивчення Гегеля. Пізніше Енгельс став членом младогегельянців, а в 1842 році відбулася його перша коротка зустріч з редактором Rheinische Zeitung, Карлом Марксом. Перша зустріч була прохолодною, оскільки Маркс бачив в Енгельсі ще одного члена радикальної групи, матеріали якої створювали йому проблеми з цензорами.

З 1842 по 1844 рр., Енгельс жив в Манчестері, працював в сімейному бізнесі та спостерігав за умовами життя трудящих в цьому промисловому місті, ці спостереження лягли в основу його першої книги, «Положення робітничого класу в Англії 1844 року». На зворотному шляху до Рейнської області в 1844 році, в Парижі він знову зустрів Маркса. Цього разу, після багатьох днів спілкування, він зрозумів, що «їхні погляди з теоретичних питань повністю збігаються»[32]. Взаємна згода тривала решту їхнього життя. В цей час Енгельс був не тільки пройшов більше на шляху до комунізму, але й мав кращі знання з економіки. Незважаючи на перші спільні публікації, Свята родина, з’явилась рік по тому, тоді не було ознак подальшої співпраці між ними. Передмова до Святої родини обіцяла, що пара авторів писатиме і надалі, але «зрозуміло, що кожен писатиме за себе».[33] Однак обставини звели їх знову в Англії, і їхня співпраця стала такою щільною, що вже сто років потому вже стало неможливо однозначно відокремити слова Маркса від слів Енгельса. Навіть дочка Маркса, коли помилково надрукувала збірку газетних статей батька після його смерті, згодом дізналась, що ці статті були насправді написані Енгельсом.[34]

Найвідомішою зі спільних праць є, звичайно, Маніфест Комуністичної партії. Геніальність твору стала уособленням типової політичної інтриги марксистів. Ліга справедливості — радикальна організація з Лондона знаходилась в процесі реорганізації аби перетворитись на Комуністичну лігу, і тому залучила декількох людей для розробки її майбутнього кредо. Один із залучених надіслав свій проект Енгельсу, який зізнався Марксу, що «тільки між нами, я зіграв надто жорстокий жарт над Мосі»[35], коли підмінив надісланий проект на марксистську політичну програму. Енгельс усвідомлював свою зраду, і тому він попередив Маркса тримати цю подію в таємниці, «в протилежному випадку нас виженуть з величезним скандалом».[36] Так Маркс і Енгельс стали голосами комуністичного руху. Енгельс написав документ у формі запитань і відповідей, але вирішив, що такий варіант йому не подобається. Він віддав текст Марксу, аби той виклав його в іншому форматі, і запропонував назву — Маніфест Комуністичної партії. Робота над документом тривала. Переважно він був написаний в стилі Маркса, хоча в ньому присутні й деякі ідеї з чернетки Енгельса.Він був опублікований в лютому 1848 р. як Маніфест комуністичної партії, автори не були зазначені, наче цей документ був результатом роботи великої організації, а не купки радикалів.

Серед членів Комуністичної ліги переважно були представники інтелігенції та високоосвічені фахівці, і було дуже мало досвідчених майстрів. Середній вік членів був менше тридцяти років.[37] Соціальний склад ліги був характерним для багатьох майбутніх радикальних угрупувань, в яких юні нащадки привілейованих верств називали себе пролетаріатом. Коли Енгельс був обраний делегатом до Комуністичної ліги в 1847 році, аби приховати безальтернативність виборів, за словами Енгельса, «суто для галочки був номінований робітник, а ті, хто його номінував, віддали голоси за мене.»[38]

За іронією долі, 1848 рік став роком революцій, але революцій, які відрізнялись від описаних в Маніфесті Комуністичної партії. Буржуазія і пролетаріат стали союзниками в революційній боротьбі проти самодержавства в країнах континентальної Європи. Під час потрясінь, що прокотилися по Європі, Маркс і Енгельс повернувся в Німеччину. Маркс працював редактором газети Neue Rheinische Zeitung, де знову проявився його диктаторський стиль керівництва.[39] Енгельс спочатку працював головним помічником, а потім йому довелось втекти з країни, аби уникнути арешту через підбурювання до насильства. Енгельс дістався Швейцарії через Францію, дорогою він насолоджувався «найсолодшим виноградом та найвродливішими дівчатами».[40] Така поведінка цілком відповідала розбещеному характеру Енгельса,[41] який навіть примудрився звабити дружину одного комуніста та розповісти про зраду іншому комуністові.[42] Особливо Енгельс полюбив французьких жінок, в 1846 році він писав Марксу про «деякі солодкі зустрічи з grissettes»[43], та власні спостереження:

Якби я мав дохід в 5000 фр. Я б нічого не робив окрім розваг з жінками, поки я б не розпався на частини. Якби не було француженок, не було б сенсу жити.[44]

У 1849 році Енгельс повернувся до Німеччини, де тривало тривало придушення революції, і взяв участь у збройній боротьбі проти урядових військ. Був виданий наказ на депортацію Маркса, який був вимушений закрити газету з руйнівними фінансовими втратами.[45] До другої половини 1849 року Маркс і Енгельс різними шляхами дістались Англії, де їм судилося провести решту життя.

Вигнання

Мрія тріумфального повернення на материк після перемоги революції й надалі зачаровувала Маркса і Енгельса. Один дослідник нарахував понад сорок згадувань очікуваної революції в їхніх листах за тридцять років, жодна з очікуваних революцій не відбулась.[46] Але вже в 1850 році Маркс і Енгельс були починають готуватись до тривалого життя в Англії. Марксу було 32 роки, Енгельсу тридцять, і жоден з них ніколи не був на самозабезпеченні. Досі вони жили на допомогу та подарунки від своїх родин (у тому числі родини дружини Маркса), з невеликого спадку від родичів, продажу свого майна, позик, банкрутства за кредитами, допомоги друзів і колег, та мізерних доходів від своїх праць. Тепер більшість цих джерел зникла.

І Маркс, і Енгельс були відлучені від своїх батьків, які були розчаровані тривалою залежністю дітей та їхніми ідеями. Тим не менш, наприкінці 1849 року, нелюбими Марксом мати надіслала йому стільки грошей з його майбутнього спадку, що йому мало вистачити на багато років безбідного життя. Однак Маркс примудрився розбазарити ці гроші протягом одного року, більшість грошей пішла на закупівлю зброї для провальних заколотів та на фінансування газети.[47] Доброзичливий батько Енгельса, якого молодий Енгельс називав «фанатичним і деспотичним»[48], надавав йому фінансову підтримку.[49] У віці тридцяти років Енгельс прийняв пропозицію батька працювати на сімейному підприємстві в Манчестері.[50] Ця робота стала джерелом засобів на існування Енгельса, та великою мірою — Маркса. Молодий Енгельс називав свою роботу «примусовою працею», що дуже іронічно з огляду на те, якого значення набув цей термін в комуністичних країнах 20 століття. Енгельс скаржився, наприклад, що «Я зараз повинен бути в офісі не пізніше 10 години ранку».[51]

На підприємстві, половина якого належала батькові Енгельса, працювало близько 800 робітників. Енгельс почав працювати на нижньому рівні в керівництві, його посада і зарплата зростали поки він не зміг вийти на пенсію у віці 50 років. За цей час він зібрав з значні кошти для себе і для щедрої допомоги Марксу, що звільнило останнього від фінансових проблем на решту життя. Але доти фінансове становище Маркса і його зростаючої родині часто було важким, а іноді і відчайдушним.

У 1850 році сім’я Маркса переїхала до Лондонських нетрів, де вона провела більшу частину наступних двадцяти років. В ті часи Марксу часто було важко знайти гроші на оренду, продукти, та сплату рахунків. Сім’я часто ухилялась від кредиторів, була виселена за несплату орендної, декілька разів доводилось жити на хлібі і картоплі, часто доводилось закладати мізерні пожитки, і в таких злиднях загинуло три дитини, на похорон однієї дитини бракувало грошей, поки хтось не спеціально не подарував їх. Тим не менш, незважаючи на дуже реальні і дуже жахливі злидні, в часто опинявся Маркс, його відомі джерела доходів були достатніми для нормального життя родини з доходами трохи нижче середніх, і були втричі більше доходів некваліфікованого робітника.[52] Депортований до Англії німець з доходами на рівні Маркса хвалився тим, що регулярно їсть «соковитий стейк з яловичини».[53]

Регулярну зарплату Маркс отримував за роботу іноземним кореспондентом New York Tribune, також йому допомагав грошима Енгельс, навіть ще до того, як впевнено став на ноги; також він час від часу отримував подарунки та коштовності у спадок. Проблема полягала в суцільній неспроможності Маркса розумно розпоряджатись грошима, і особливо в схильності подружжя вихвалятись марнотратством, щойно у них з’являлись великі гроші.Більш того, Маркс витратив щонайменше £ 100 на програшний позов проти маловідомого лихослова Фогта — цих грошей, тоді, вистачало родині на місяці[54], він змарнував ще більше грошей на видання книжки зі спростуваннями «Пан Фогт», через несплачені рахунки на друк книжки він постав перед судом.[55] У 1864 р. Маркс отримав в спадок коштовності, вартість яких вдесятеро перевищувала його річни витрати[56], але в 1868 році він все ще був в боргах, які довелось сплачувати Енгельсу, та ще й надавати щорічну допомогу.

За іронією долі, найважливіші дослідження та праці припадають саме на роки злиднів і мук, в останні десятиліття, коли Маркс вже міг жити порівняно безтурботним життям буржуа, йому вдалось зробити не багато. В 1850-х роки цілими днями він занурювався в читання в Британському музеї та вивчав економіку. Він працював над невдалими рукописами, до пізньої ночі, а інколи і до перших годин ранку, потім ці рукописи послужили основою Капіталу. Енгельс писав мало, коли він працював капіталістом в Манчестері і фінансував комуністичну справу Маркса з повалення капіталізму.

З роками здоров’я Маркса сильно погіршувалось. Ймовірно, дався взнаки нерегулярний сон, вживання алкоголю, відсутність особистої гігієни та фізичних вправ, як і непередбачливість примусила його родину страждати від голоду, хвороб, а три дитини загинули невдовзі по народженню. і загибелі трьох дітей у дитинстві і ранньому дитинстві. Та відповідальність за це, як і за решту проблем, він покладав на інших. Відповідальність за смерть сина він поклав на «буржуазну нікчемність», яку він вважав причиною виразок, які вкрили його тіло, оскільки він обіцяв примусити буржуазію сплатити за них через свої революційні праці.[57] Маркс неодноразово засуджував кредиторів, які намагались забрати у нього свої гроші.[58] Він навіть розлютився на дружину за її сльози, коли у них стали нагромаджуватись проблеми[59]

Навіть протягом тривалих злиднів, Маркси мали покоївку, Хелену Демут, більш відому під прізвиськом Ленхен. Вона була слугою старшої баронеси фон Вестфален, яка в 1845 році відправила її в подарунок не готовій доглядати дітей та хатнє господарство донці. Незважаючи на те, що Маркси часто не мали чим заплатити їй, «люба, вірна Ленхен» служила їм до останніх днів, а потім пішла працювати до Енгельса. В юності вона відмовилась від залицяльників та пропозицій піти на іншу роботу, аби тільки залишитись і служити Марксам. Ленхен завагітніла в 1851 році, в найважчі часи для родини Марксів, незабаром після того, як завагітніла дружина Маркса. Лише обрані друзі дізнались про народження сина, який був відісланий на виховання до робітничої сім’ї, а ім’я батька в свідоцтві про народження залишилось порожнім. сім’ї робітника, і було ім’я не батька у свідоцтві про народження. Марксовій дружині сказали, що батьком дитини був Енгельс, тоді бакалавр, але вже після смерті Маркса і дружини, стало відомо, що насправді батьком дитини був Карл Маркс. Енгельс відкрив цю таємницю перед самою смертю донці Маркса.[60] Він погодився взяти на себе провину для порятунку шлюбу друга, але не був готовий брати цю таємницю з собою до могили.

Син Ленхен, Фредді Демут, виріс без жодних контактів з біологічним батьком, він ніколи не відвідував мати поки були живими Маркси. Тільки після їх смерті, коли Хелена Демут стала економкою Енгельса, хлопчик став відвідувати свою мати, потрапляючи до будинку через чорний хі. Спочатку, його принесли в жертву зручності Маркса, потім — образу Маркса. Схоже, що мати його любила, адже весь спадок залишила йому[61].

Стосунки Маркса до людей були егоїстичними, якщо не експлуататорськими. Коли померло щойнонароджене немовля, Маркс коротко згадав про свої почуття в листі до Енгельса, але жодним словом не згадав дружину. У відповіді Енгельс нагадав, що «вам не обов’язково розповідати про неї».[62] У 1851 році, коли Марксу було вже 33, він «написав матері листа з погрозами відправити їй рахунки, у випадку несплати поїхати до Пруссії та потрапити до в’язниці».[63] Коли його мати відмовилася від такого шантажу, він поскаржився на її «нахабну» відповідь.[64] Лист Маркса до Енгельса з приводу смерті матері в 1863 році є зразком стислості, не витрачаючи жодних почуттів на «стареньку», лист повністю зосереджений на тому, як отримати одразу весь спадок.[65] Смерть в родині розглядалась з чисто меркантильних міркувань вже не вперше. Раніше, в 1852 році, він згадав деякі «добрі новини» — хворобу «міцного дядька дружини», додавши: «якщо собака помре зараз, я позбутусь проблем» з грошима.[66]

Оскільки Маркс хотів, аби німецький соціаліст Фердинанд Лассаль «підшукав мені літературний бізнес в Німеччині», аби поповнити «мої схудлі доходи при збільшенні витрат»[67] в оточив його лестощами, а за спиною поширював презирство. Маркс назвав в листі Лассалю його книжку про Гегеля «віддзеркаленням величезної ерудиції», а в листі до Енгельса ту саму книжку назвав «дурними вигадками».[68] На основі аналізу зовнішності Лассаля, Маркс назвав його «еврейським негром»:[69]

Тепер абсолютно ясно, про що свідчить також його череп і волосся, що він походить від негрів, які приєдналися до виходу Мойсея з Єгипту (якщо тільки мати чи бабуся його тата не побралась з негром). Таке поєднання єврейського та німецького матеріалу з негроїдною основою має дати дивний результат. Настирливість хлопця також негроподібна.[70]

Енгельс також вхопився за походження Лассаля, назвав його «справжнім євреєм»[71] і «з ніг до голови тупий жид».[72]

Якими би огидними не були слова Маркса та Енгельса, їх не можна ставити поруч з таким жахіттям 20 століття, як расизм.[73] Суперечливе есе Маркса «До єврейського питання»[74], наприклад, містить чіткі твердження про відразу до того, що він вважав соціальними та культурними вадами євреїв, але насправді воно захищало право євреїв на повну політичну рівність, та було написано у відповідь на твердження сучасника, який вважав, що євреї мають зректися своєї віри перед тим, як отримають повні права. Маркс сподівався, що нелюбимі ним риси євреїв зникатимуть разом зі зникненням капіталізму, що призведе до «зникнення суті єврейства»[75], але не в сенсі Гітлера і нацистів. Крім того, незважаючи на упереджене ставлення до негрів, під час Громадянської війни в США він поширював пропаганду Півночі та за звільнення рабів.[76] Можливо, ще більш показова його згода на шлюб старшої доньки з чоловіком, серед пращурів якого були негри, після відмов іншим женихам.[77] Крім того, в 1851 році Енгельс висловив другу сподівання, що «переслідування євреїв у Німеччині не посилиться».[78] Коротше кажучи, Маркс і Енгельс, були непослідовними та жорстокими в приватному спілкуванні, але геть не були расовими фанатиками.

Перший Інтернаціонал

Поряд з Маніфестом Комуністичної партії і Капіталом, ще одним досягненням Маркса було керівництво Першим Інтернаціоналом — Міжнародне товариство робітників. Через легендарну славу Маркса сьогодні, важко зрозуміти, що на початку 1860-тих він був маловідомим, майже без прибічників, а на його праці ніхто не звертав уваги,[79] і навіть така обізнана людина, як Джон Стюарт Мілль міг 20 років жити в тому ж місті, писати на ті самі теми, і взагалі не знати про існування Маркса.[80] Міжнародне товариство робітників врятувало його від невідомості. Як у випадку Союзу комуністів, Маркс з’явився на сцені коли вже існуюча організація знаходилась в процесі реорганізації, та скористався цією можливістю для того, аби потрапити до її керівництва. можливістю для маневру його спосіб управління. Спочатку Маркс був лише одним з багатьох людей в комітеті, відповідальному за підготовку заяви про мету Інтернаціоналу в 1864 році. Досі він не брав активної участі в діяльності товариства,[81] до обговорень долучався із запізненням, та був згаданий останнім в списку учасників.[82] Тим не менш, Марксу вдалось втягти комітет в нескінченні дискусії. В листі до Енгельса він так згадав ці події:

Аби виграти час, я запропонував, перед тим, як взятись за «редагування» преамбули, ми повинні «обговорити» правила. Так і було зроблено. Вже була перша година опівночі, коли були узгоджені перші 40 правил. перед першим з 40 правила були узгоджені. Кремер сказав (те, чого я прагнув): у нас немає нічого показати комітету, який засідатиме 25 жовтня. Ми повинні відкласти засідання до 1 листопада. Але підкомітет може зібратися 27 жовтня і спробувати прийти до певного висновку. Пропозиція була підтримана, і «документи» були «повернуті» на мій розгляд.[83]

Так розпочалось шоу Маркса. «Під приводом» (власні слова Маркса): «Я повністю змінив преамбулу, викинув декларацію принципів і, нарешті, замінити 40 правил на десять».[84] Потім йому вдалось проштовхнути декількох марксистів на ключові посади в новій організації,[85], і в кінці 1867 року писав Енгельсу про «потужний механізм в наших руках», та його власний вплив «за лаштунками».[86] Однак, марксисти ніколи не переважали серед членів Інтернаціоналу, і в середині організації завжди діяли різні течії. Енгельса сподівався, що наступний Інтернаціонал буде комуністичним і «відверто проголосить наші принципи».[87] Нарешті, російський анархіст і революціонер Михайло Бакунін кинув виклик Марксу за контроль над Інтернаціоналом. Їх боротьба за владу знищила організацію. Марксу вдалося вигнати Бакуніна, та перевести штаб-квартиру організації до Сполучених Штатів, де вона була захищена від європейських революціонерів, але він розумів, що цим він фактично вбиває її. Такий підхід, правити-або-знищити, можна помітити в пізніших спробах інфільтрації не-комуністичних організацій комуністами. правило-або-зруйнувати тактику, яка буде з’являтися знову і знову, пізніше комуністичної інфільтрації некомуністичних організацій.

На схилі років

За десятиліття після краху Інтернаціоналу, Маркс друкував небагато. Фінансові проблеми залишились значною мірою в минулому, але тепер він з дружиною потерпав від хвороб. Завершення Капіталу затримувалось не лише через хвороби, а й через те, що Маркс відволікався на інші дослідження, зокрема історії Росії, що примусило його вивчити російську мову. Навіть Енгельс не знав, що рукописи томів II і III Капіталу лежали в шухляді багато років, поки Маркс приділяв увагу іншими питаннями.[88] Коли Енгельс дізнався про це після смерті Маркса, він сказав, що «якби я знав про це, я б не дозволив йому відпочивати ані вдень, ані вночі, поки все не було завершено і надруковано».[89] Починаючи з 1845 року Енгельс марно закликав Маркса завершити роботу над запланованою книгою з економіки.[90] Натомість, більша частина двох останніх десятиліть життя Енгельса була присвячена спробам розібратись та скласти до купи рукописи останніх двох томів Капіталу. Усвідомлюючи монументальність завдання, та свій похилий вік, Енгельс посвятив молодого Карла Каутського в таємниці почерку Маркса, що дало можливість Каутському зібрати решту рукописів в тритомне видання Теорії додаткової вартості, яку Маркс збирався включити в останній том Капіталу. Таким чином, робота, розпочата в середині 19 століття була повністю опублікована лише в кінці першого десятиліття 20 століття.

Маркс якось зауважив, що всіх доходів з Капіталу не вистачить, аби заплатити за сигари, які він викурив під час роботи над ним. курив у той час як її писати. Аби продати тисячу примірників знадобилося чотири роки.[91] І хоча поступово стали з’являтись переклади, Маркс залишався мало відомим за межами революційного руху. Найбільшої популярності він зажив за захист кровопролить Паризької Комуни 1871 року. Було продано набагато більше примірників присвяченій цій темі книги, Громадянська війна у Франції, аніж Маніфесту Комуністичної партії.[92] Маркс насолоджувався популярністю, хоча він також отримав і погрози вбивствасмерті.

Навіть після звільнення від крайньої злиденності, на родину Маркса чекало ще багато випробувань. Дружина Маркса, красуня в молодості, після хвроб мала рябе обличчя, за її словами, вона була «більше схожа на носорога, що втік із зоопарку, аніж на білу людину».[93] Вона була нервово виснаженою і весь час роздратованою власними дітьми після десятиліть поневірянь, до яких розбещене виховання її не підготувало. У той час як слуга її матері, Хелена Демут, була знахідкою для молодої дружини, яка була не в змозі піклуватися про дітей, гроші, родину, допомога Ленхен ймовірно завадила Женні Маркс подорослішати. Її незрілість була дуже добре помітна навіть після того, як вона подорослішала. У віці 50 років, вона втілила мірю всього життя: провела справжній бал, з офіціантами в одностроях та запрошеними музиками.[94] Навіть в середньому віці дружина революціонера у візитках називала себе «баронеса фон Вестфален».[95] Такі приклади марнославства подружжя Марксів непоодинокі. Вони продовжували давати донькам уроки гри на фортепіано, музики і танців, навіть якщо їм бракувало грошей на плату за житло.[96]

Впродовж всього життя, видатки на зовнішній образ були серед основних видатків родини Марксів. Навіть в часи найгіршої скрути, Маркс прагнув понад все приховати свою злиденність від гостей (хоча Енгельс зазначав, що ці зусилля були марними і безглуздими[97]). Він не зупинявся навіть перед тим, щоб наказати дружині «взяти все, що не прикручено до полу, і віднести до ломбарду»[98]. Під час однієї з найгіршої скрути, Маркс збирався «вкрай скоротити витрати», зокрема, «переїхати до пролетарської квартири» та «відмовитись від покоївок».[99]

Три доньки Маркса пов’язали себе з чоловіками, яку були не в змозі утримувати: дві доньки одружились, а одна вступила до цивільного шлюбу. Всі вони інколи отримували гроші від Енгельса — старша для сплати за прострочену оренду,[100] середня неодноразово на різні витрати,[101] і наймолодша отримала великий спадок, яким вона не встигла насолодитись.[102]

Стосунки Маркса зі своїми дітьми і внуками, однак, показують його найкращий бік. Він був ніжним і поблажливим батьком, який розважав дітей власними казками, пікніками, та іграми.[103] Загибель новонароджених мала сильний вплив на його життя.[104] Маркс писав у листі:

Бекон говорить, що насправді важливі люди так багато спілкуються з природою та світом, і мають стільки інших інтересів, що вони легко переживають втрату. Я не належу до цих важливих людей. Смерть моєї дитини розбила моє серце і розум, і я досі відчуваю втрату так гостро, як і в перший день.[105]

Оцінки сучасниками

Маркс з дітьми разюче відрізнявся від того Маркса, якого бачили дорослі сучасники. Коли батько Маркса спитав, чи його серце так саме добре, як і його розум,[106], він підняв питання, яке ставили багато сучасників, протягом всього життя Маркса. Товариш-революціонер сказав про Маркса: «якби його серце було як його розум, і якби він мав стільки ж любові, як він має ненависті, я би пішов у вогонь заради нього», але «найнебезпечніші особисті амбіції знищили все добре в ньому» (курсив в оригіналі).[107] Ще один радикальний сучасник, Прудон, писав Марксу: «заради бога, після того, як апріорі був скасований весь догматизм, давайте заради всього доброго не будемо нав’язувати людям нові догми.» Він сказав:

Давайте гідно і відверто полемізувати. Покажемо світові приклад освіченої і далекоглядної толерантності. Саме тому, що ми стали на чолі руху, давайте не будемо перетворюватись на лідерів нової нетерпимості, давайте не будемо зображати із себе апостолів нової релігії, навіть якщо ця релігія є релігією логіки, релігія розуму.[108]

Карл Шурц, коли ще був молодим революціонером в Німеччині, після зустрічі з Марксом склав про нього враження, яке дуже схоже на враження багатьох інших сучасників:

Я ніколи не бачив людини, поведінка якої була так само провокаційною і нестерпною. Жодній думці, яка відхилялась від його ідей, він не надавав привілею навіть поверхневої уваги. Він ставився з відвертим презирством до кожного, хто наважився суперечити йому; на кожне твердження, яке йому не подобалось, він відповідав або презирливим глузуванням з невігластва, яке могло породити його, або ж натяками на брудні мотиви того, хто його зробив.[109]

Маркс любив подивитись лютим поглядом на того, хто насмілився поставити під сумнів його висновки, і сказати: «Я тебе знищу!» Радикали і революціонери, яких Маркс успішно відчуженню протягом сорока років читає як Хто є хто в дев’ятнадцятому столітті ліві.Навіть спокійний та терплячий Енгельс ледь чи не порвав з Марксом через незграбні і глумливі зауваження про смерть цивільної дружини Енгельса в 1863 році. Енгельс писав:

Всі мої друзі, в тому числі знайомі міщани, цього разу поставились до мене з набагато більшою симпатією і доброзичливістю, аніж я мав право очікувати. Ви знайшли найкращий момент, аби показати мені зверхність вашого способу мислення. Нехай так і буде![110]

Після вибачень, Маркс отримав прощення[111] і історичне партнерство продовжилось.

Молодший Маркс 1840-х років представив більш гуманне бачення в своїх працях, і став чимось на зразок вигнанця для сучасних радикалів, які розчарувались жорсткіших працях пізнього Маркса, який, здавалось, був передвісником Леніна і Сталіна.В деяких ранніх роботах можна знайти навіть легкий гумор,[112] що майже неможливо зробити в пізніших працях Маркса і Енгельса. Однак було б помилкою оминати увагою елементи авторитаризму і тероризму, які можна знайти як в ранніх, так і в пізніших роботах Енгельса і Маркса. Перша чернетка Енгельса Маніфесту Комуністичної партії містила ідеї примусової праці,[113] навмисне знищення родини через припинення залежності «дружини від чоловіка і дітей від батьків»[114] та створення «спільних будинків для колективного життя» замість родинних будинків. Останній випуск газети Маркса, Neue Rheinische Zeitung, заявив: «Коли настане наша черга, ми не будемо приховувати наш тероризм».[115]

Нинішня мода, влучно названа «цькування Енгельса»,[116] робить особливо важливим завдання оцінити роль Енгельса в марксизмі. Енгельс був набагато більше, ніж друг і благодійник Маркса. Він був одним з дуже небагатьох людей, з якими Маркс обмінювався ідеями, і, безумовно, найважливішим. Більшу частину свого життя, Маркс, як невідомий самоучка, був повністю відрізаний від світу університетів, освічених журналістів, наукових конференцій та інших інституційній інтелектуального обміну. Також він не мав жодної співпраці, як поштою, так і особистими зустрічами з провідними інтелектуалами свого часу, наприклад, з Мілом, Дарвіним, Толстим, Менгером, або Достоєвським. Стосунки Маркса з радикальною інтелігенцією були або патерналістськими, або ворожими. Його листування складалася переважно з пліток, інтриг і зауважень про поточні події та особисті. І тільки з Енгельсом обговорювались серйозні інтелектуальні питання, навіть з деякою регулярністю.

Перші праці Енгельса з економіки були допрацьовані, систематизовані та лягли в основу Капіталу Маркса. Також посмертне збирання до купи рукописів Маркса та редагування нових томів його magnum opus є прикладом відданості та самопожертви Енгельса, що тривало понад десятиліття.

Енгельс не тільки писав набагато ясніше Маркса, він часто тонше і точніше формулював теорії Маркса, особливо історії, оскільки він не так просто піддавався схильності Маркса писати епіграми за рахунок точності. Листи Енгельса про марксистську теорію історії істотно допомагають зрозуміти що Маркс насправді зробив у своїх працях з історії, на відміну від того, як Маркс намагався висловити свої ідеї у вигляді кліше, які продовжують приховувати більше, ніж відкривати.

Неможливо дізнатись чого б досяг Енгельс за ті десятиліття, які він присвятив спочатку зароблянню на життя для себе і Маркса, а потім завершенню його недописаних праць. Але зроблене ним і приголомшує. Його Соціалізм: утопічний і науковий залишається кращим оглядом системи мислення, яка носить ім’я Маркса. Ми вже мабуть ніколи не дізнаємось яка частина марксизму насправді розроблена Енгельсом. За словами самого Маркса, Енгельс випередив його в розробці марксистської теорії економічних криз.[117] Зміст і назву Вісімнадцятого брюмера Маркса також великою мірою можна знайти в листах Енгельса.[118] Однак, спільні праці Маркса і Енгельса та їхні численні недокументовані розмови за сорок років, остаточно роблять неможливим визначити внесок кожного в створення марксизму.

В 1883 році, на могилі Маркса, Енгельс змалював ідеалізовану картину свого колеги, яка стала джерелом для багатьох легенд. Він розпочав промову словами: «14 березня, за чверть до третьої пополудні, припинив мислити найвидатніший з сучасних мислителів». За словами Енгельса, «Маркс відкрив закон розвитку історії людства», а також «спеціальний закон розвитку сучасного капіталістичного способу виробництва».[119] Незліченні наклепи і прокльони Маркс «зметав, наче павутиння» і, «хоча він міг мати багатьох опонентів, навряд чи він мав особистих ворогів».[120] В найкращому випадку, ця промова представила надзвичайно відбілений образ людини, яка була уособленням всіх сварок, листи якої до Енгельса були сповнені злісних пліток та дрібних інтриг. Нарешті, промова закінчилась словами: «Його ім’я та його справа переживуть століття!»[121] Ім’я Маркса насправді стало набагато відомішим зараз, аніж коли він помер понад століття тому в Лондоні у відносній безвісності. Скільки з того, що сталося у двадцятому столітті є «його роботою», і в якому сенсі, — питання набагато більше і складніше. Можливо, Маркс, як людина, написав найкращу епітафію: «все людське мені не чуже».[122] Інші перетворили його на абстракцію та ікону.

Примітки

[1] David McLellan, Karl Marx: His Life and Thought (Harper Colophon Books, 1973), p. 15n. Однак, часто помилково стверджують, що барон був сусідом. Це не так.
[2] Robert Payne, Marx (Simon and Schuster, 1968), p. 21.
[3] Ibid., p. 20.
[4] Karl Marx, The Letters of Karl Marx (Englewood Cliffs: Prentice-Hall, Inc., 1979), p. 171. See also Robert Payne, Marx: A Biography (New York: Simon and Schuster, 1968), pp. 316, 345.
[5] David McLellan, Karl Marx: His Life and Thoughtm, p. 15.
[6] Ibid., p. 17.
[7] David McLellan, Karl Marx: His Life and Thought (New York: Harper and Row, 1973), p. 33.
[8] Karl Marx, The Letters of Karl Marx, translated by Saul K. Padover, pp. 490-511, passim.
[9] David McLellan, Karl Marx: His Life and Thought, p. 22.
[10] Robert Payne, Marx, pp. 59-74, passim.
[11] Ibid., p. 62.
[12] Ibid., p. 63.
[13] David McLellan, Karl Marx: His Life and Thought, pp. 32-33.
[14] Ibid., p. 31.
[15] Ibid., p. 34.
[16] Robert Payne, Marx, p. 77.
[17] Ibid., p. 79.
[18] David McLellan, Karl Marx: His Life and Thought, p. 40.
[19] Ibid., p. 53.
[20] Ibid.
[21] David McLellan, Karl Marx: His Life and Thought, p. 59. Franz Mehring, Karl Marx: The Story of His Life (George Allen & Unwin Ltd., 1966), p. 51.
[22] David McLellan, Karl Marx: His Life and Thought, pp. 51-53, 53.
[23] Ibid., p. 55.
[24] Robert Payne, Marx, p. 85.
[25] Ibid., p. 88.
[26] Saul K. Padover, Karl Marx (New American Library, 1980), p. 76.
[27] Robert Payne, Marx, p. 117; Saul K. Padover, Karl Marx, p. 89.
[28] Saul K. Padover, Karl Marx, p. 89.
[29] Gustav Mayer, Friedrich Engels: A Biography (Alfred a. Knopf, Inc., 1936), p. 4.
[30] Saul K. Padover, Karl Marx, p. 94.
[31] Gustav Mayer, Friedrich Engels: A Biography, p. 9.
[32] David McLellan, Engels (William Collins Sons & Company Ltd., 1977), p. 16.
[33] K. Marx and F. Engels, The Holy Family (Foreign Language Publishing House, 1956), p. 16.
[34] Faith Evans, translator, The Daughters of Karl Marx (New York: Harcourt Brace Jovanovich, 1970), p. 281n. See also David McLellan, Karl Marx, pp. 285-286.
[35] Robert Payne, Marx, p. 160.
[36] Ibid.., p. 161.
[37] Saul K. Padover, Karl Marx, p. 115.
[38] Karl Marx and Frederick Engels, Collected Works (International Publishers, 1982), Volume, p. 143.
[39] Robert Payne, Marx, p. 183.
[40] David McLellan, Engels, p. 19.
[41] Ibid., p. 66.
[42] Karl Marx and Frederick Engels, Collected Works, Volume 38, p. 153.
[43] Ibid.
[44] Ibid., p. 115.
[45] David McLellan, Karl Marx, pp. 222-223.
[46] Robert Payne, Marx, p. 338.
[47] Saul K. Padover, Karl Marx: An Intimate Biography (New York: New American Library, 1978), p. 132.
[48] Karl Marx and Frederick Engels, Collected Works, Volume 38, p. 30.
[49] David McLellan, Engels, p. 17.
[50] Ibid., p. 20.
[51] Karl Marx and Friedrich Engels, Selected Letters, edited by Fritz J. Raddatz (Little, Brown & Company, 1980), p. 23.
[52] Див. David McLellan, Karl Marx: His Life and Thought, pp. 264, 357n.
[53] Ibid., p. 264.
[54] Saul K. Padover, Karl Marx, p. 182.
[55] Ibid., p. 184.
[56] Ibid., p. 264. Marx himself confessed to Engels that “I live to expensively for my circumstances,” Karl Marx and Friedrich Engels, Selected Letters, p. 112.
[57] See Boris Nicolaievsky and Otto Maenchen-Helfen, Karl Max: Man and Fighter (Philadelphia: J. B. Lippincott Company, 1936), p. 239; Robert Payne, Marx, pp. 349-350.
[58] See, for example, Karl Marx and Frederick Engels, Collected Works (New York: International Publishers, 1983), Volume 38, p. 227; Volume 39, p. 85.
[59] Robert Payne, Marx, p. 266.
[60] Ibid., pp. 537-538;
[61] Robert Payne, Marx, p. 534.
[62] Karl Marx and Friedrich Engels, Selected Letters, p. 95.
[63] Ibid., p. 27.
[64] Karl Marx and Frederick Engels, Collected Works, Volume 38, p. 323.
[65] Karl Marx and Friedrich Engels, Selected Letters, p. 108.
[66] Ibid., p. 44.
[67] Ibid., p. 68.
[68] Ibid., p. 66.
[69] Ibid., p. 81.
[70] Ibid., p. 82.
[71] Robert Payne, Marx, p. 71.
[72] Ibid., p. 72.
[73] As is done by Dagobert D. Runes, “Introduction,” Karl Marx, A World Without Jews (New York: Philosophical Library, 1960), p. xi.
[74] K. Marx and F. Engels, The Holy Family, pp. 117-121, 127-133, 143-159.
[75] Ibid., p. 148.
[76] Karl Marx and Frederick Engels, Letters to Americans (New York: International Publishers, 1953), pp. 65-66.
[77] See Karl Marx, Letters of Karl Marx, pp. 197, 214-216.
[78] Karl Marx and Frederick Engels, Collected Works, Volume 38, p. 372.
[79] See, for example, Robert Payne, Marx, p. 426; Saul K. Padover, Karl Marx, pp. 216-221.
[80] Численні праці та листи Мілля жодного разу не посилаються і не згадують Маркса.
[81] Franz Mehring, Karl Marx: The Story of His Life, p. 323.
[82] Robert Payne, Marx, p. 366.
[83] Ibid., p. 369.
[84] Ibid.
[85] Robert Payne, Marx, pp. 369, 372.
[86] Ibid., p. 373.
[87] Karl Marx and Frederick Engels, Selected Correspondence, translated by Dona Torr (International Publishers, 1942), p. 330.
[88] David McLellan, Karl Marx: His Life and Thought, p. 422.
[89] Ibid.
[90] Karl Marx-Friedrich Engels, Selected Letters, p. 9.
[91] David McLellan, Karl Marx, p. 353.
[92] Robert Payne, Marx, p 426.
[93] Ibid., p. 327.
[94] Ibid., p. 355.
[95] Saul K. Padover, Karl Marx, p. 271.
[96] Ibid., pp. 270-271
[97] Karl Marx and Friedrich Engels, Selected Letters, p. 52.
[98] Ibid., p. 81.
[99] Ibid., p. 98.
[100] Saul K. Padover, Karl Marx, p. 277.
[101] See, for example, Frederick Engels, Paul and Laura Lafargue, Correspondence (Moscow: Foreign Languages Publishing House), Volume I, pp. 49, 50, 51, 52, 54, 55, 57, 60, 62, 68, 104, 110, 119, 131, 133, 136, 174, 185, 214, 245, 255, 257, 295, 309, 316, 345, 367. There are two additional volumes of their correspondence, for others to explore.
[102] Robert Payne, Marx, pp. 522-531.
[103] Boris Nicolaievsky and Otto Maenchen-Halfen, Karl Marx: Man and Fighter, pp. 243-245.
[104] Karl Marx, Letters of Karl Marx, p. 414.
[105] Robert Payne, Marx, p. 295.
[106] Maximilien Rubel and Margaret Manale, Marx Without Myth: A Chronological Study of His Life and Work (Harper & Row, Publishers, 1975), p. 14.
[107] Robert Payne, Marx, p. 321.
[108] Ibid., p. 143.
[109] Ibid., pp. 155-156.
[110] Karl Marx and Friedrich Engels, Selected Letters, p. 106.
[111] Karl Marx, The Letters of Karl Marx, pp. 163-166.
[112] Karl Marx and Friedrich Engels, The German Ideology (New York: International Publishers, 1947), pp. 100-101; K. Marx and F. Engels, The Holy Family (Moscow: Foreign Languages Publishing House), pp. 78-80, 144.
[113] Karl Marx and Frederick Engels, Collected Works, Volume 6, p. 350.
[114] Ibid., p. 354.
[115] Robert Payne, Marx, p. 192.
[116] Graeme Duncan, Marx and Mill (Cambridge University Press, 1973), p. ix.
[117] Karl Marx and Frederick Engels, Selected Correspondence, pp. 48-52.
[118] Ibid., pp. 48-52.
[119] Frederick Engels, “Speech at the Graveside of Karl Marx,” Karl Marx and Frederick Engels, Selected Works, Volume II (Foreign Languages Publishing House, 1955), p. 167.
[120] Ibid., pp. 168-169.
[121] Frederick Engels, “Speech at the Graveside of Karl Marx,” Karl Marx and Frederick Engels, Selected Works, Volume II, p. 169.
[122] Franz Mehring, Karl Marx: The Story of His Life (George Allen & Unwin Ltd., 1966), p. xii.
Advertisements

Tagged: , , , , , , , , ,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

What’s this?

You are currently reading Маркс. Людина at Коментарі.

meta

%d блогерам подобається це: