Велика Утопія

01/02/2012 § Залишити коментар

Держава перетворювалась в пекло на Землі саме тоді, коли людина намагалась зробити з неї рай. 
Hölderlin

Поза будь-яким сумнівом, що більшість демократій, які бажають централізованого керування всією економічною діяльністю досі вірять в те, що соціалізм та особиста свобода можуть бути поєднані. Однак мислителі вже давно розгледіли в соціалізмі найбільшу загрозу свободі.

Зараз не часто згадують, що на початку соціалізм був відверто авторитарним. Він виник як реакція на лібералізм Французької революції. Французькі автори, які заклали підвалини сучасного соціалізму, були переконані, що їхні ідеї не можна запровадити в життя інакше як через диктаторське врядування. Найперший із сучасних пропагандистів планування життя, Сен-Симон, навіть пророкував, що з тими, хто не захоче коритися його планам, будуть «обходитись, як зі скотиною».

Великий політичний філософ де Токвіль бачив так ясно, як ніхто, що демократія перебуває в безкомпромісному конфлікті з соціалізмом, він вважав, що «демократія розширює сферу особистої свободи». «Демократія затверджує найвищу цінність кожної людини,» він сказав в 1848 році, «натомість соціалізм перетворює людину в простий засіб, у цифру. Демократія та соціалізм не мають між собою нічого спільного крім одного слова: рівність. Та зверніть увагу: якщо демократія прагне рівної свободи, соціалізм прагне рівності в примусі та рабстві.»

Аби позбутись цих підозр та взяти до себе в арсенал найсильніший з усіх політичних мотивів — прагнення свободи — соціалісти розпочали дедалі більше обіцяти «нову свободу». Соціалізм мав принести «економічну свободу», без якої політична свобода «не варта нічого».

Аби цей аргумент звучав переконливо, значення «свободи» було піддано істотним змінам. Колись це слово означало свободу від примусу, від довільного застосування сили проти людини. Тепер воно стало означати свободу від нужденності, вивільнення від тиску обставин, які неодмінно звужують діапазон відкритих можливостей. В цьому сенсі, однак, свобода є черговою назвою влади багатства. Вимога свободи стала, тепер, іншою назвою вимоги перерозподілу багатства.

Твердження, що планова економіка вироблятиме істотно більше продукту за конкуренту, нині відкидається більшістю дослідників цього питання. Але ці марні сподівання є саме тим, що приваблює нас на шляху до планової економіки.

І хоча обіцянка сучасних соціалістів більшої свободи справжня та відверта, в останні роки, спостерігачі були вражені непередбаченими наслідками соціалізму, неймовірною схожістю життя за «комунізму» та «фашизму». Як зазначив письменник Пітер Друкер в 1939 році «повна втрата віри в можливість досягнути свободу і рівність через Марксизм відправила Росію на той же шлях до тоталітарного суспільства несвободи та нерівності, яким вслід рухається Німеччина. Але комунізм та фашизм не одне й те саме. Фашизм є етапом, який досягається після провалу комунізму, і він провалився так само в Росії, як і в до-Гітлерівській Німеччині.»

Не менш важливий інтелектуальний світогляд рядових членів комуністичного та фашистського рухів в Німеччині до 1933 року. Відносна легкість, з якою молодий комуніст може перейти на бік Нацистів та навпаки був добре відомий, і в першу чергу, пропагандистам обох партій. Протистояння між комуністами та нацистами було запекліше за протистояння з іншими партіями тому, що вони змагались за людей однакового світогляду і ненавиділи один одного так, як ненавидять єретиків. Та їхня діяльність показала на скільки вони подібні. Для обох справжнім ворогом, тим, з ким вони не мали нічого спільного, був ліберал старої школи. Тоді, коли нацист для комуністів та комуніст для нацистів, і соціаліст для обох були потенційними рекрутами зліплені з правильної глини, вони розуміли, що не може бути компромісу між ними, та тими, хто насправді вірить в особисту свободу.

Те, що нам преподносять як Шлях до Свободи насправді є Шосе до Кріпацтва. Бо не важко зрозуміти наслідки демократичного планування. Дехто скаже, що метою планової економіки є «загальний добробут». Не буде справжньої згоди довкола переліку бажаних результатів, а наслідк згоди на впровадження центрального планування без погодження остаточної мети буде схожим на згоду групи туристів вирушити в путь не погодивши куди: вони можуть здійснити подорож, яка нікому не сподобається.

Демократичні збори не можуть діяти як розробники планів. Вони не можуть дійти згоди з усіх питань — як, наприклад, розподіл всіх ресурсів нації, оскільки можлива надзвичайно велика кількість варіантів. Навіть якби збори і змогли, крок за кроком, компроміс за компромісом, узгодити якийсь план, він у підсумку не задовольнив би нікого.

Шанси скласти економічний план в такий спосіб навіть менші, аніж, наприклад, вдало спланувати військову операцію на демократичних засадах. Як і в питаннях стратегії, доведеться делегувати це завдання фахівцям. Навіть якщо завдяки цьому виверту вдасться створити план для кожного сектору економіки, все одно постане проблема поєднання окремих планів в один. Вимога створити якийсь комітет, або призначити певну особу, яка б діяла на власний розсуд, ставатиме дедалі гучнішою. Запит на диктатора економіки — характерний крок на шляху до планової економіки. Тому законодавчі органи будуть зведені до вибору людей, які матимуть практично абсолютну владу. Система прямуватиме до такої диктатури, де голова держави обиратиметься на виборах, але він матиме всю владу, необхідну для забезпечення бажаних для нього результатів.

Планова економіка схильна до появи диктатури тому, що диктатура є найефективнішим засобом примусу, і, як така, життєво необхідна для центрального планування у великих масштабах. Нема жодних доказів поширеної думки в те, що поки влада отримана демократично, вона не може бути безмежною; не джерело влади робить її безмежною; аби позбутись диктаторських особливостей, влада має бути обмежена. Справжня «диктатура пролетаріату», навіть якщо матиме демократичну форму, будучи втілена для централізованого керування економікою, напевне знищить особисту свободу так сильно, як досі не могла будь-яка авторитарна влада.

Особисту свободу неможливо поєднати з однією єдиною метою, якій весь час підпорядковане все суспільство. Певною мірою ми відчуваємо це під час війни, коли підпорядкування майже всього найважливішій та найбільшій меті є ціною збереження свободи у віддаленій перспективі. Модні заклики робити під час миру те, що ми навчились робити під час війни суцільно оманливі, оскільки має сенс тимчасово пожертвувати свободою аби зберегти її у майбутньому, але зовсім інша справа назавжди втратити свободу заради планової економіки.

Для тих, хто зблизька спостерігав за перетворенням соціалізму у фашизм, очевидний зв’язок між обома системами. Втілення соціалістичної програми означає знищення свободи. Демократичний соціалізм, велика утопія останніх поколінь, просто неможливий.

Фрідріх Август фон Хаєк, Шлях до Кріпацтва. Частина 2: Велика Утопія//THE GREAT UTOPIA (частковий переклад).

Advertisements

Tagged: , ,

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

What’s this?

You are currently reading Велика Утопія at Коментарі.

meta

%d блогерам подобається це: